Для учнів групи 26ок. Захист Вітчизни.

Зробити конспект.

ОСНОВНІ ВИДИ ПОРУШЕНЬ ДИХАННЯ Й СУЧАСНІ ЗАСОБИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОХІДНОСТІ ДИХАЛЬНИХ ШЛЯХІВ

У практичній діяльності лікарів ЕМД нерідко трапляються випадки, коли тяжкість стану пацієнта пов'язана з розладами дихання, що проявляється дихальною недостатністю різного ґенезу, а то і його повною зупинкою. Знання основних патогенетичних і клінічних проявів дихальної недостатності, а також відповідних протоколів з медицини невідкладних станів допоможе вибрати оптимальну лікувальну тактику і врятувати життя пацієнту.

Статистика свідчить, що невпинне зростання смертності та тяжкої інвалідизації хворих (постраждалих) припадає на післяреанімаційний період (понад 70 %). Саме знання базових принципів надання невідкладної медичної допомоги на цьому етапі з чітким виконанням принципів ABCDE та застосуванням відповідних клінічних протоколів здатні суттєво знизити показники летальності, попередити розвиток тяжких ускладнень. Безумовно, важливим є оволодіння навичками роботи з апаратурою, підбором медикаментів і засвоєння сучасних способів і методик для проведення штучної вентиляції легень та серцево-легеневої і мозкової реанімації.

Основні види порушень дихання й сучасні засоби забезпечення прохідності дихальних шляхів і штучної вентиляції легень у дорослих

Дихальна недостатність (ДН) – це патологічний стан організму, який проявляється нездатністю до забезпечення адекватного надходження для фізіологічних метаболічних потреб кисню, транспортування кров'ю або засвоєння його клітинами і виведення вуглекислого газу.

Залежно від різних етіологічних чинників дихальну недостатність поділяють на первинну та вторинну. В основі первинної ДН лежить порушення функції зовнішнього дихання, яке можуть спричинити такі патологічні зміни:

·    1) порушення прохідності дихальних шляхів (западання язика; обструкція харкотинням, шлунковим вмістом, стороннім тілом; ларингоспазм тощо);

·    2) порушення центральної регуляції дихання (набряк мозку; порушення мозкового кровообігу; травматичні та пухлинні ураження мозку; коматозні стани; менінгіти, енцефаліти; отруєння, в т. ч. передозування лікарських препаратів (седативних, наркотиків);

·    3) порушення активності дихальних м'язів (міастенія, ботулізм, правець, дія м'язових релаксантів тощо);

·    4) порушення цілісності та обмеження рухливості грудної клітки (травматичні ушкодження грудної клітки, в т. ч. із розвитком пневмотораксу, гемотораксу; плеврит; м'язова дистрофія; кіфосколіоз; ревматоїдний спондиліт; ожиріння; обмеження рухливості діафрагми при парезі кишок тощо);

·    5) порушення податливості легень (пневмонія, бронхіоліт, ателектаз, пневмосклероз, бронхіальна астма, тромбоемболія легеневої артерії, синдром "шокових легень" тощо);

·    6) порушення вентиляційно-перфузійного співвідношення (нерівномірність вентиляції та кровотоку при тривалому проведенні штучної вентиляції легень, набряк легень).

Вторинна ДН часто виникає на тлі неспроможності артеріальної крові вмістити достатній об'єм кисню, порушення клітинного дихання та недостатнього транспортування кисню до тканин.

Характерними проявами дихальної недостатності є гіпоксія та гіпоксемія. Гіпоксія – патологічний стан організму, який проявляється дефіцитом кисню в тканинах. Гіпоксемія – це дефіцит кисню у крові.

Гіпоксія виникає при таких патологічних станах:

·    • неспроможності системи зовнішнього дихання забезпечити надходження достатньої кількості кисню в артеріальну кров (гіпоксична гіпоксія);

·    • зменшенні вмісту кисню в артеріальній крові внаслідок анемії, при порушенні функції гемоглобіну або утворенні його патологічних сполук (гемічна гіпоксія);

·    • неспроможності серцево-судинної системи забезпечувати необхідну циркуляцію крові по судинах малого та великого кола кровообігу (циркуляторна гіпоксія);

·    • порушенні процесів окисного фосфорилювання в клітинах різних органів і систем (тканинна гіпоксія).

У свою чергу, гіпоксія може супроводжуватися гіперкапнією та гіпокапнією. Тканинна гіпоксія може виникати на тлі гіпероксії (надмірного надходження кисню). У клінічній практиці найчастіше спостерігають змішані види порушень газообміну.