Учням групи 25 ок.
Хемосинтез.

Хемоси́нтез — це процес синтезу органічних речовин з вуглекислого газу за рахунок енергії окиснення аміаку, сірководню і інших речовин, який здійснюється мікроорганізмами в процесі їх життєдіяльності.

Нітрифікуючі бактерії послідовно окиснюють аміак (NH₃) до нітритів (солі HNO₂), а потім — до нітратів (солі HNO₃). Залізобактерії одержують енергію за рахунок окиснення сполук двовалентного заліза до тривалентного. Вони беруть участь в утворенні покладів залізних руд. Безбарвні сіркобактерії окиснюють сірководень та інші сполуки сірки до сірчаної кислоти (H₂SO₄).

Процес хемосинтезу відкрив 1887 року видатний російський мікробіолог С. М. Виноградським. Хемосинтезувальні мікроорганізми відіграють виняткову роль у процесах перетворення хімічних елементів у біогеохімічних циклах. Біогеохімічні цикли (біогеохімічний колообіг речовин) — це обмін речовинами та забезпечення потоку енергії між різними компонентами біосфери, внаслідок життєдіяльності різноманітних організмів, що має циклічний характер.

Процес хемосинтезу здійснюють хемоатотрофні бактерії:

• нітрофікуючі бактерії (окиснюють аміак спочатку до нітритів (солі нітритної кислоти), а згодом — до нітратів (солі нітратної кислоти));
• залізобактерії (окиснюють сполуки двовалентного Феруму до трьохвалентного).       
• сіркобактерії (окиснюють сірководень та інші сполуки Сульфуру до сульфатної кислоти).                                                                                                                                                                                     У планетарному масштабі хемосинтез становить не більше 1 % фотосинтезу, проте він має велике значення для біологічного колообігу та геохімічних перетворень. Значення хемосинтетиків є важливим у природі, оскільки вони беруть участь в утворенні гірських порід, спричиняють корозію металів. Хемоавтотрофні організми можуть жити в океанах на великих глибинах, де є отруйний сірководень. Вони окиснюють його і отримують важливі речовини для життєдіяльності. Хемосинтезуючі бактерії, що окиснюють сполуки Феруму, Мангану, поширені у прісних водоймах. Імовірно, що саме за їх участю впродовж мільйонів років на дні деяких боліт, озер утворилися поклади залізних і манганових руд. Також, деякі хемосинтезуючі бактерії використовуються людиною для очищення стічних вод.                                                                      

Учням групи 25 ок. Захист Вітчизни.
Переглянути презентацію. Зробити конспект "Непрямий масаж срця".https://drive.google.com/file/d/1J9KMWyyJq4fE3ySL1Pw3F_kdV5uxXymV/view?usp=sharing

Для учнів групи 36е.
Онтогенез його періоди.
Переглянути презентацію, зробити конспект.https://drive.google.com/file/d/1YJRO5HHGCAfgHoYSAQRPd4_s_BGeCFoi/view?usp=sharing

Учням групи 33кп.
Хромосомна теорія спадковості Моргана.

Хромосомна теорія спадковості

Була сформульована у 1911 - 1926рр. Т. Х. Морганом за результатами своїх досліджень. За її допомогою з'ясовано матеріальну основу законів спадковості, встановлених Г. Менделем, і те, чому в певних випадках успадкування тих чи інших ознак від них відхиляється. Основні положення хромосомної теорії спадковості такі:

•  гени розташовані в хромосомах у лінійному порядку;
•  різні хромосоми мають неоднакові набори генів, тобто кожна з негомологічних хромосом має свій унікальний набір генів;
•  кожен ген займає в хромосомі певну ділянку; алельні гени займають у гомологічних хромосомах однакові ділянки;
•  усі гени однієї хромосоми утворюють групу зчеплення, завдяки чому деякі ознаки успадковуються зчеплено; сила зчеплення між двома генами, розташованими в одній хромосомі, обернено пропорційна відстані між ними;
•  зчеплення між генами однієї групи порушується внаслідок обміну ділянками гомологічних хромосом у профазі першого мейотичного поділу (процес кросинговеру);
•  кожен біологічний вид характеризується певним набором хромосом (каріотипом) — кількістю та особливостями будови окремих хромосом.

Закон Моргана

Уперше зчеплене спадкування ознак у процесі дигібридного схрещування виявили англійські генетики У. Бетсоп і Р Пеннет. вивчаючи спадкуання забарвлення квітів та форм пилкових зерен горошку ліпашного. Однак саме досліди Моргала показали, що гени, розташовані в одній хромосомі, передаються потомству всі разом, утворюючи групи зчеплення. На основі цих спостережень було сформульовано правило, яке згодом стали називати законом Моргана: гени, локалізовані в одній хромосомі, успадковуються спільно, або зчеплено. Відповідно спадкування генів, що знаходяться в одній хромосомі, називають зчепленим спадкуванням.

Але у закону Моргана э уявне "виключення" - кросинговер. Внаслідок кросинговеру відбувається обмін ділянками хромосом і утворюються особини з новим набором генів - рекомбінанти. 

Зробити конспект.

Учням групи 77т.
Двомембранні органели клітини.

До двомебранних органел відносяться пластиди і мітохондрії.

Пластиди

Пластиди - характерні органели клітин автотрофних еукаріотичних організмів. Їх забарвлення, форма і розміри дуже різноманітні. Діти, давайте подивимося малюнок 1, щоб краще зрозуміти їх структуру та значення.
  

В біології розрізняють 4 типи лейкопластів, кожен з яких несе своє значення у функціонуванні клітини. Розрізняють хлоропласти, хромотафори, хромопласти і лейкопласти. 

Будь ласка, подивіться на малюнок 2, на якому схематично зображені типи пластидів та їх місцезнаходження.

  

Хлоропласти

Хлоропласти мають зелений колір, обумовлений присутністю основного пігменту, - хлорофілу. Хлоропласти містять також допоміжні пігменти - каротиноїди (помаранчевого кольору). За формою хлоропласти - це овальні лінзовидні тільця розміром (5-10) х (2-4) мкм. В одній клітині листа може знаходитися 15-20 і більше хлоропластів, а у деяких водоростей - лише 1 -2 гігантські хлоропласти (хроматофора) різної форми.

Хлоропласти обмежені двома мембранами - зовнішньою і внутрішньою. Зовнішня мембрана відмежовує рідке внутрішнє гомогенне середовище хлоропласту - строму (матрикс). У стромі містяться білки, ліпіди, ДНК (кільцева молекула), РНК, рибосоми і запасні речовини (ліпіди, крохмальні і білкові зерна) а також ферменти, що беруть участь у фіксації вуглекислого газу.
  

Мал. Будова хлоропластів

Внутрішня мембрана хлоропласту утворює - тилакоїди, або ламели, які мають форму сплощених мішечків (цистерн). Декілька таких тилакоїдів, що лежать один над одним, утворюють грану, і в цьому випадку вони називаються тилакоїдами грани.

        Мітохондрії – невід`ємні компоненти усіх еукаріотичних клітин.

Мітохондрії є гранулярними або нитєподобні структури завтовшки 0,5 мкм і завдовжки до 7-10 мкм. 

Мітохондрії обмежені двома мембранами - зовнішньою і внутрішньою. Між зовнішньою і внутрішньою мембранами є так званий перимітохондріалъний простір, який є місцем скупчення іонів водню Н Зовнішня мітохондріальна мембрана відділяє її від гіалоплазми. Внутрішня мембрана утворює безліч впячиваний всередину мітохондрій - так званих крист.

На мембрані крист або усередині неї розташовуються ферменти, у тому числі переносники електронів і іонів водню Н, які беруть участь в кисневому диханні. Зовнішня мембрана відрізняється високою проникністю, і багато з'єднань легко проходять через неї. Внутрішня мембрана менш проникна. Обмежений нею внутрішній вміст мітохондрії (матрикс) по складу близько до цитоплазми.

Матрикс містить різні білки, у тому числі ферменти, ДНК (кільцева молекула), усі типи РНК, амінокислоти, рибосоми, ряд вітамінів. ДНК забезпечує деяку генетичну автономність мітохондрій, хоча в цілому їх робота координується ДНК ядра.

Зробити конспект та намалювати будову хлоропласта.

Захист Вітчизни. 6опр.
Переглянути презентацію, зробити конспект.https://drive.google.com/file/d/1J9KMWyyJq4fE3ySL1Pw3F_kdV5uxXymV/view?usp=sharing

Учням групи 6опр.
Одномембранні органели клітини.

До одномембранних органел клітини відносять гранулярну і гладеньку ендоплазматичні сітки, апарат Гольджи, лізосоми, вакуолі тощо. Ці структури оточені мембраною порожнистими пухирцями.

Структурною одиницею гранулярної ендоплазматичної сітки (ЕПС) є цистерна — сплощений мішечок, пов’язаний із зовнішньою мембраною ядра або розташований у цитозолі поблизу ядра. До її поверхні прикріплюються рибосоми, які здійснюють синтез білків і мають вигляд гранул.

Синтезовані білки або вбудовуються в мембрану ЕПС або надходять у її порожнину. Після закінчення синтезу відбувається дозрівання білків. При цьому до них можуть приєднуватися різні компоненти, наприклад вуглеводи, або від них можуть відрізатися певні ділянки. Після дозрівання білки оточуються мембраною, у результаті чого утворюються мікропухірці, які з допомогою мікротрубочок і білків-моторів цитоскелета транспортуються до апарата Гольджи. Гранулярна ЕПС синтезує не лише білки. На її зовнішній поверхні синтезуються фосфоліпіди, які вбудовуються в мембрану.

Гладенька ендоплазматична сітка утворюється із гранулярної внаслідок утрати нею здатності приєднувати рибосоми. Перетворитися знову на гранулярну ЕПС гладенька ЕПС не може. Вона складається з невеликих порожнин неправильної форми, які розташовані поряд із гранулярною ЕПС. Основна функція гладенької ЕПС — синтез вуглеводів і ліпідів. Крім того, цистерни гладенької ЕПС накопичують йони Кальцію, які регулюють роботу цитоскелета.

Апарат Гольджи складається зі стопок сплощених цистерн, розташованих біля ядра. В одній стопці може бути від трьох до п’ятдесяти цистерн. Біля кожної цистерни може знаходитися багато мікропухирців. Апарат Гольджи забезпечує дозрівання, розподіл і транспорт синтезованих клітиною речовин.

Після того як мікропухирець доставить синтезовану в ЕПС речовину до апарата Гольджи, до неї прикріплюється спеціальна «мітка», яка вказує куди цю речовину слід транспортувати. Мічена речовина переходить до наступної цистерни апарата Гольджи, де модифікується потрібним чином. В останній цистерні відбувається накопичення і пакування готових речовин у мікропухирці для подальшого транспортування до місця призначення.

Лізосоми є невеликими округлими тільцями, в яких накопичені ферменти, здатні розщеплювати білки, полісахариди й нуклеїнові кислоти до їх мономерів. Отримані мономери можуть використовуватися клітиною в її біохімічних реакціях. У першу чергу лізосоми руйнують речовини, які надходять у клітину із зовнішнього середовища. Наприклад, травні вакуолі одноклітинних якраз і утворюються з лізосом, коли ті зливаються з поглинутими частками їжі. Але клітина використовує ці органели і для руйнування власних структур, які вже не потрібні або не здатні виконувати свої функції. Так, у разі голодування саме лізосоми розщеплюють запасні речовини для отримання енергії.

Вакуолі мають вигляд досить великих порожнин, заповнених рідиною. Найбільш відомі вакуолі рослин, які заповнені клітинним соком. До складу цього соку входять мінеральні солі, органічні кислоти, цукри, амінокислоти, білки, пігменти тощо.

Рослини використовують вакуолі як місце накопичення продуктів обміну та запасних поживних речовин. Крім того, вони беруть активну участь в осмотичних процесах і забезпечують тургор тканин.

Складіть порівняльну таблицю "Одномембранні органели клітини".

Учням груп 74 та 75т.
Селекція тварин.
Переглянути презентацію, зробити конспект.https://drive.google.com/file/d/1LgL6KOiccAczLEJWQQ1LtkXL8B7iMIDH/view?usp=sharing

Учням групи 24ок.
Проміжне успадкування.

Проміжне успадкування (неповне успадкування) – один з ви­дів взаємодії алельних генів, при якому один алель гена неповністю домінує над іншим.

При неповному домінуванні гібрид F₁ (Аа) не відтворює ціл­ком жодної з батьківських ознак. Прояв ознаки буває проміжним з більшим чи меншим відхиленням у бік одного чи іншого з батьків, але всі особини цього покоління однакові щодо фенотипу, гібриди Аа легко відрізнити від обох гомозиготних форм АА і аа. Прикладом неповного домінування (рис.49) може бути проміжне ро­жеве забарвлення плодів у гібридів суниць (Аа), виведених схрещуванням форм із червоною (АА) і білою (аа) ягодами. При схрещуванні гібридів з рожевим забарвленням плодів між собою у F₂ проходить розщеплення у відношенні: 1 (червоні) : 2 (рожеві) : 1 (білі); у цьому випадку червоне забарвлення ягоди тільки умовно можна назвати домінантним, а біле – рецесивним.

Неповне домінування не суперечить закону розщеплення, але при неповному домінуванні у нащадків гібрида (F₂) розщеплення за фенотипом і генотипом збігаються, оскільки гетерозиготні особини (Аа) відрізняються за зовнішнім виглядом від гомозигот АА.

 

Аа аа

Рис. Моногібридне схрещування "нічної красуні"

Явище проміжного успадкування свідчить про те, що одним геном кодується певний білок, а другим – фермент, який зумовлює перетворення даного білка з утворенням проміжної ознаки. Неповне домінування дуже поширене явище, воно спостеріга­ється при успадкуванні забарвлення опірення курей, шерсті у великої рогатої худоби, а також багатьох інших морфологіч­них та фізіологічних ознак у тварин, рослин та людини. В андалузьких курей буває чорне і біле пір'я, а їхні гібриди мають блакитне забарвлення. При схрещуванні великої рогатої худоби червоного і білого кольору гібриди мають чалу масть, тобто в них частина шерсті біла, а частина червона, і розташовується вона на тілі більш-менш рівномірно.

Розв'яжіть задачу.

Кохинурових норок (світле забарвлення із чорним хрестом на спині) одержують унаслідок схрещування білих норок з темними. Схрещування між собою білих норок дає біле потомство, а схрещування між собою темних норок — темне. Яке потомство отримаємо, схрещуючи кохинурових норок між собою? Яке потомство отримаємо від схрещування кохинурових норок з білими?

Учням групи 37е.
Неорганічні сполуки живих систем.

Формула води – Н2О.

Воді притаманні унікальні хімічні і фізичні властивості,молекули води складаються з 2 атомів Гідрогену, сполучених з атомом Оксигену ковалентними зв’язками.

Вода – Роль води як розчинника в природі, житті і діяльності людини, а також живих організмів важко переоцінити. Серед усіх речовин на першому місці за масою стоїть вода. Вона становить близько 60 – 70%, а у деяких організмах – 98% вмісту. Найбільш високий рівень води в ембріонів 97,5%, у дорослої людини в середньому – 66%. З віком вміст води в різних тканинах різний  і залежать від їх метаболічної активності: чим більш інтенсивні процеси обміну речовин, тим вище вміст.

Вода є важливим, основним середовищем, де перебігають важливі хімічні реакції. Вода має найбільшу густину при 4*С, майже не стискується, що є важливим для надання форми і пружності клітинам, органам і тканинам, забезпечує тургор ний тиск, характеризується високою температурою кипіння.

Вода знаходиться у двох формах – вільній і зв’язаній. У рідкому стані молекули води знаходяться у постійному русі, зумовлюючи текучість.

Вода добрий розчинник, добре розчиняються мінеральні та органічні речовини, гази. Речовини в залежності від цього поділяються, на гідрофільні (більшість солей натрію, калію, деякі білки, кислоти тощо) та гідрофобні (жири, жироподібні речовини, каучук, полісахариди тощо).

Вода безпосередньо бере участь у біохімічних реакціях – реакціях гідролізу( розщеплення білків, вуглеводів та ін. речовин). Вода утворюється внаслідок багатьох хімічних реакцій обміну речовин.

Вода має велику теплоємністьі високу теплопровідність.

Вода є джерелом іонів водню і кисню при фотосинтезі. Використовується для відновлення продуктів асиміляції вуглекислого газу.

 Вода бере активну участь у підтримці осмотичного тиску в клітині.

Осмос –  (від грецьк. осмос – тиск) – проникнення молекул розчинника через напівпроникливу мембрану в розчин більшої концентрації розчиненої речовини.  На явищах осмосу оснований рух води провідними тканинами рослин і напружений стан стінок рослинних клітин – тургор.

Вода – це основний засіб пересування речовин в організмі й клітині. Завдяки цьому відбувається обмін речовин між тканинами.

Кислотно – лужний баланс, Внутрішнє середовище людини має певне співвідношення позитивних і негативних йонів – кислотно – лужний баланс. У разі його порушення можуть виникати важкі захворювання. Зокрема, при підвищенні вмісту позитивних йонів організм погано засвоює Кальцій, Натрій,Калій, а призростаннівмісту негативних – повільніше засвоюється їжа,що негативно впливає на функції печінки і нирок, виникають алергічні стани,загострюються хронічні захворювання.

Загальний вміст неорганічних речовин ( крім води) у клітинах різних типів варіює в межах від одного до кількох відсотків. Серед цих сполук важливу роль у забезпечені нормального функціонування окремих клітин і цілісних організмів відіграють кислоти, луги та солі.

Мінеральні солі: містяться у вигляді твердих сполук чи у вигляді іонів. У вигляді іонів (аніонів та катіонів) відіграють важливу роль у підтримці осмотичного тиску та кислотно – лужної рівноваги клітини, забезпечують сталість ферментативної активності, іони Кальцію беруть участь у зсіданні крові.

Вміст катіонів та іонів різний у клітині та міжклітинній рідині. Це забезпечується напівпроникливістю  мембран. Від концентрації залежать буферні властивості клітин. Буферністю називається здатність клітини підтримувати слаболужну реакцію свого вмісту на постійному рівні.

Нерозчинені  солі входять до складу кісток( переважно фосфат кальцію, менше – фосфат магнію), ряду органічних речовин, черепашок молюсків і форамініфер, панцирів раків (переважно карбонат кальцію),внутрішньоклітинного скелету радіолярій ( двооксид кремнію або сірчанокислий стронцій).

Складіть схему "Значення води для живих організмів".

Дайте визначення: гідрофільні та гідрофобні речовини.

Учням групи 25ок.   Захист Вітчизни.
Штучне дихання.

Штучне дихання - штучна вентиляція легень, що замінює власне дихання хворого. Застосовують штучне дихання при зупинці або пригніченні дихання внаслідок нещасних випадків (при утопленні, отруєнні наркотичними, снодійними засобами та ін), при інсульті, черепно-мозковій травмі, а також при попаданні чужорідних тіл у дихальні шляхи. Штучне дихання широко застосовують в анестезіології і реанімації, коли навмисно вимикають скелетну і дихальну мускулатуру хворого. Штучне дихання протягом днів, місяців і навіть років застосовується при ураженнях спинного мозку та його корінців (поліомієліт, бічний аміотрофічний склероз, мієліт).

Рис. 1. Штучне дихання з рота в рот

При зупинці дихання вдома, на вулиці, на пляжі і т. п. найбільш ефективний спосіб з рота в рот (мал. 1) або з рота в ніс. Взявши лівою рукою за нижню щелепу хворого, а правою - за тім'яну область або затиснувши нею ніс, максимально закидають голову хворого. Це найкраще положення для звільнення дихальних шляхів від западающего мови. Потім глибоко вдихають повітря собі в легені і вдувають в рот або ніс хворого, знову набирає в легені повітря для наступного вдування і т. д.
В першу хвилину виробляє штучне дихання повинен дихати глибше і частіше.
Контроль за правильністю вентиляції: під час вдування грудна клітка хворого піднімається і швидко спадає під час видиху. Якщо немає зупинки серця, то через 4-6 вдуваний відзначається наростаюча порозовеніє особи хворого. Сила вдування повітря в легені невелика - не більше, ніж при надуванні волейбольної гумової камери. Головне в методі: утримувати голову в правильному положенні і створювати герметичність під час вдиху. Щоб не торкатися губами рота та носа хворого, слід накласти на них марлеву серветку або носову хустку. Зручніше, якщо ввести через ніздрю хворого носоглотковий канюлю (або гумову трубку) на глибину 6-8 см і вдувати повітря через неї, затиснувши рот і іншу ніздрю хворого.
Можна вдувати повітря через маску наркозного апарату, так як остання дуже герметично прикладається до лиця. Приєднавши до неї шланг, можна робити штучне дихання, не схиляючись до хворого. Можна ввести потерпілому звичайну ротоглоточную або S-подібну канюлю, що дуже добре перешкоджає западання мови, однак у сутності метод один - вдування повітря в легені потерпілого. Інтенсивну вентиляцію легень продовжують до зникнення ціанозу і появи достатнього власного дихання хворого. Якщо є зупинка серця, штучне дихання перемежовують з зовнішнім масажем серця (див. Пожвавлення організму). Якщо при першій спробі до вдування повітря в легені потерпілого відчувається перешкода, то швидко відкривають рот і пальцем проводять ревізію ротової порожнини і глотки і видаляють сторонні тіла(див.). В екстрених ситуаціях метод штучного дихання з рота в рот або з рота в ніс незамінний.
Методи штучного дихання, засновані на здавленні або розтягуванні руками грудної клітини потерпілого, створюють недостатній дихальний об'єм, не звільняють дихальні шляхи від западающего мови, вимагають великих фізичних зусиль; ефективність їх порівняно з методом, описаним вище, значно менше.

Штучне дихання за методом Сильвестра : хворому, який лежить на спині, різко піднімають витягнуті руки над головою, що викликає розтягування грудної клітки - вдих, потім різко кладуть складені руки на грудну клітку і стискають її - видих.
Штучне дихання за методом Сильвестра - Кину: під плечі підкладають подушку, що викликає закидання голови і звільняє дихальні шляхи, в іншому метод, аналогічний першому.
Штучне дихання за методом Нільсена : потерпілий лежить на животі (вниз особою). Вдих виробляють різким підведення тулуба за плечі в їх нижній третині. Швидко опускають потерпілого і збільшують глибину видиху тиском на грудну клітку. З великої кількості ручних методів наведені вважаються кращими, але навіть вони принаймні в 2 рази менш ефективні методу штучного дихання з рота в рот.

Учням групи 25 ок.
Одномембранні органли клітини.

До одномембранних органел клітини відносять гранулярну і гладеньку ендоплазматичні сітки, апарат Гольджи, лізосоми, вакуолі тощо. Ці структури оточені мембраною порожнистими пухирцями.

Структурною одиницею гранулярної ендоплазматичної сітки (ЕПС) є цистерна — сплощений мішечок, пов’язаний із зовнішньою мембраною ядра або розташований у цитозолі поблизу ядра. До її поверхні прикріплюються рибосоми, які здійснюють синтез білків і мають вигляд гранул.

Синтезовані білки або вбудовуються в мембрану ЕПС або надходять у її порожнину. Після закінчення синтезу відбувається дозрівання білків. При цьому до них можуть приєднуватися різні компоненти, наприклад вуглеводи, або від них можуть відрізатися певні ділянки. Після дозрівання білки оточуються мембраною, у результаті чого утворюються мікропухірці, які з допомогою мікротрубочок і білків-моторів цитоскелета транспортуються до апарата Гольджи. Гранулярна ЕПС синтезує не лише білки. На її зовнішній поверхні синтезуються фосфоліпіди, які вбудовуються в мембрану.

Гладенька ендоплазматична сітка утворюється із гранулярної внаслідок утрати нею здатності приєднувати рибосоми. Перетворитися знову на гранулярну ЕПС гладенька ЕПС не може. Вона складається з невеликих порожнин неправильної форми, які розташовані поряд із гранулярною ЕПС. Основна функція гладенької ЕПС — синтез вуглеводів і ліпідів. Крім того, цистерни гладенької ЕПС накопичують йони Кальцію, які регулюють роботу цитоскелета.

Апарат Гольджи складається зі стопок сплощених цистерн, розташованих біля ядра. В одній стопці може бути від трьох до п’ятдесяти цистерн. Біля кожної цистерни може знаходитися багато мікропухирців. Апарат Гольджи забезпечує дозрівання, розподіл і транспорт синтезованих клітиною речовин.

Після того як мікропухирець доставить синтезовану в ЕПС речовину до апарата Гольджи, до неї прикріплюється спеціальна «мітка», яка вказує куди цю речовину слід транспортувати. Мічена речовина переходить до наступної цистерни апарата Гольджи, де модифікується потрібним чином. В останній цистерні відбувається накопичення і пакування готових речовин у мікропухирці для подальшого транспортування до місця призначення.

Лізосоми є невеликими округлими тільцями, в яких накопичені ферменти, здатні розщеплювати білки, полісахариди й нуклеїнові кислоти до їх мономерів. Отримані мономери можуть використовуватися клітиною в її біохімічних реакціях. У першу чергу лізосоми руйнують речовини, які надходять у клітину із зовнішнього середовища. Наприклад, травні вакуолі одноклітинних якраз і утворюються з лізосом, коли ті зливаються з поглинутими частками їжі. Але клітина використовує ці органели і для руйнування власних структур, які вже не потрібні або не здатні виконувати свої функції. Так, у разі голодування саме лізосоми розщеплюють запасні речовини для отримання енергії.

Вакуолі мають вигляд досить великих порожнин, заповнених рідиною. Найбільш відомі вакуолі рослин, які заповнені клітинним соком. До складу цього соку входять мінеральні солі, органічні кислоти, цукри, амінокислоти, білки, пігменти тощо.

Рослини використовують вакуолі як місце накопичення продуктів обміну та запасних поживних речовин. Крім того, вони беруть активну участь в осмотичних процесах і забезпечують тургор тканин.

Складіть порівняльну таблицю "Одномембранні органели клітини".

Учням групи 76 т.
Двомембранні органели клітини.

До двомебранних органел відносяться пластиди і мітохондрії.

Пластиди

Пластиди - характерні органели клітин автотрофних еукаріотичних організмів. Їх забарвлення, форма і розміри дуже різноманітні. Діти, давайте подивимося малюнок 1, щоб краще зрозуміти їх структуру та значення.
  

В біології розрізняють 4 типи лейкопластів, кожен з яких несе своє значення у функціонуванні клітини. Розрізняють хлоропласти, хромотафори, хромопласти і лейкопласти. 

Будь ласка, подивіться на малюнок 2, на якому схематично зображені типи пластидів та їх місцезнаходження.

  

Хлоропласти

Хлоропласти мають зелений колір, обумовлений присутністю основного пігменту, - хлорофілу. Хлоропласти містять також допоміжні пігменти - каротиноїди (помаранчевого кольору). За формою хлоропласти - це овальні лінзовидні тільця розміром (5-10) х (2-4) мкм. В одній клітині листа може знаходитися 15-20 і більше хлоропластів, а у деяких водоростей - лише 1 -2 гігантські хлоропласти (хроматофора) різної форми.

Хлоропласти обмежені двома мембранами - зовнішньою і внутрішньою. Зовнішня мембрана відмежовує рідке внутрішнє гомогенне середовище хлоропласту - строму (матрикс). У стромі містяться білки, ліпіди, ДНК (кільцева молекула), РНК, рибосоми і запасні речовини (ліпіди, крохмальні і білкові зерна) а також ферменти, що беруть участь у фіксації вуглекислого газу.
  

Мал. Будова хлоропластів

Внутрішня мембрана хлоропласту утворює - тилакоїди, або ламели, які мають форму сплощених мішечків (цистерн). Декілька таких тилакоїдів, що лежать один над одним, утворюють грану, і в цьому випадку вони називаються тилакоїдами грани.

        Мітохондрії – невід`ємні компоненти усіх еукаріотичних клітин.

Мітохондрії є гранулярними або нитєподобні структури завтовшки 0,5 мкм і завдовжки до 7-10 мкм. 

Мітохондрії обмежені двома мембранами - зовнішньою і внутрішньою. Між зовнішньою і внутрішньою мембранами є так званий перимітохондріалъний простір, який є місцем скупчення іонів водню Н Зовнішня мітохондріальна мембрана відділяє її від гіалоплазми. Внутрішня мембрана утворює безліч впячиваний всередину мітохондрій - так званих крист.

На мембрані крист або усередині неї розташовуються ферменти, у тому числі переносники електронів і іонів водню Н, які беруть участь в кисневому диханні. Зовнішня мембрана відрізняється високою проникністю, і багато з'єднань легко проходять через неї. Внутрішня мембрана менш проникна. Обмежений нею внутрішній вміст мітохондрії (матрикс) по складу близько до цитоплазми.

Матрикс містить різні білки, у тому числі ферменти, ДНК (кільцева молекула), усі типи РНК, амінокислоти, рибосоми, ряд вітамінів. ДНК забезпечує деяку генетичну автономність мітохондрій, хоча в цілому їх робота координується ДНК ядра.

Зробити конспект та намалювати будову хлоропласта.