ДПА 24 ок
Васильченко	9
Волобуєва	11
Данило	10
Дуброва	8
Купцова	8
Лукашенко	11
Міщенко	7
Пасько	10
Перевалова	8
Синьоока	9
Ситнікова	9
Тараненко А	9
Тараненко В	9

Селекція

Для учнів групи 26ок. Захист Вітчизни.

Зробити конспект.

ОСНОВНІ ВИДИ ПОРУШЕНЬ ДИХАННЯ Й СУЧАСНІ ЗАСОБИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОХІДНОСТІ ДИХАЛЬНИХ ШЛЯХІВ

У практичній діяльності лікарів ЕМД нерідко трапляються випадки, коли тяжкість стану пацієнта пов'язана з розладами дихання, що проявляється дихальною недостатністю різного ґенезу, а то і його повною зупинкою. Знання основних патогенетичних і клінічних проявів дихальної недостатності, а також відповідних протоколів з медицини невідкладних станів допоможе вибрати оптимальну лікувальну тактику і врятувати життя пацієнту.

Статистика свідчить, що невпинне зростання смертності та тяжкої інвалідизації хворих (постраждалих) припадає на післяреанімаційний період (понад 70 %). Саме знання базових принципів надання невідкладної медичної допомоги на цьому етапі з чітким виконанням принципів ABCDE та застосуванням відповідних клінічних протоколів здатні суттєво знизити показники летальності, попередити розвиток тяжких ускладнень. Безумовно, важливим є оволодіння навичками роботи з апаратурою, підбором медикаментів і засвоєння сучасних способів і методик для проведення штучної вентиляції легень та серцево-легеневої і мозкової реанімації.

Основні види порушень дихання й сучасні засоби забезпечення прохідності дихальних шляхів і штучної вентиляції легень у дорослих

Дихальна недостатність (ДН) – це патологічний стан організму, який проявляється нездатністю до забезпечення адекватного надходження для фізіологічних метаболічних потреб кисню, транспортування кров'ю або засвоєння його клітинами і виведення вуглекислого газу.

Залежно від різних етіологічних чинників дихальну недостатність поділяють на первинну та вторинну. В основі первинної ДН лежить порушення функції зовнішнього дихання, яке можуть спричинити такі патологічні зміни:

·    1) порушення прохідності дихальних шляхів (западання язика; обструкція харкотинням, шлунковим вмістом, стороннім тілом; ларингоспазм тощо);

·    2) порушення центральної регуляції дихання (набряк мозку; порушення мозкового кровообігу; травматичні та пухлинні ураження мозку; коматозні стани; менінгіти, енцефаліти; отруєння, в т. ч. передозування лікарських препаратів (седативних, наркотиків);

·    3) порушення активності дихальних м'язів (міастенія, ботулізм, правець, дія м'язових релаксантів тощо);

·    4) порушення цілісності та обмеження рухливості грудної клітки (травматичні ушкодження грудної клітки, в т. ч. із розвитком пневмотораксу, гемотораксу; плеврит; м'язова дистрофія; кіфосколіоз; ревматоїдний спондиліт; ожиріння; обмеження рухливості діафрагми при парезі кишок тощо);

·    5) порушення податливості легень (пневмонія, бронхіоліт, ателектаз, пневмосклероз, бронхіальна астма, тромбоемболія легеневої артерії, синдром "шокових легень" тощо);

·    6) порушення вентиляційно-перфузійного співвідношення (нерівномірність вентиляції та кровотоку при тривалому проведенні штучної вентиляції легень, набряк легень).

Вторинна ДН часто виникає на тлі неспроможності артеріальної крові вмістити достатній об'єм кисню, порушення клітинного дихання та недостатнього транспортування кисню до тканин.

Характерними проявами дихальної недостатності є гіпоксія та гіпоксемія. Гіпоксія – патологічний стан організму, який проявляється дефіцитом кисню в тканинах. Гіпоксемія – це дефіцит кисню у крові.

Гіпоксія виникає при таких патологічних станах:

·    • неспроможності системи зовнішнього дихання забезпечити надходження достатньої кількості кисню в артеріальну кров (гіпоксична гіпоксія);

·    • зменшенні вмісту кисню в артеріальній крові внаслідок анемії, при порушенні функції гемоглобіну або утворенні його патологічних сполук (гемічна гіпоксія);

·    • неспроможності серцево-судинної системи забезпечувати необхідну циркуляцію крові по судинах малого та великого кола кровообігу (циркуляторна гіпоксія);

·    • порушенні процесів окисного фосфорилювання в клітинах різних органів і систем (тканинна гіпоксія).

У свою чергу, гіпоксія може супроводжуватися гіперкапнією та гіпокапнією. Тканинна гіпоксія може виникати на тлі гіпероксії (надмірного надходження кисню). У клінічній практиці найчастіше спостерігають змішані види порушень газообміну.

Для учнів групи 74т.
Зробіть конспект. Підготуйтесь до самостійної роботи.

Головні закономірності еволюції. Дивергенція, конвергенція, паралелізм .

Головні закономірності еволюції. Дивергенція, конвергенція, паралелізм

Еволюційна форма груп живих організмів ділиться на дивергенцію, конвергенцію, паралелізм.

1. Дивергенція розбіжність ознак всередині виду, що призводить до утворення нових угруповань особин. Чим більше розрізняються живі організми за будовою, способом існування, тим більше розходяться вони більш різноманітні простору. Зазвичай одну область або ділянку займають тварини з однаковою потребою до якості і запасу їжі. Через певний час, коли запас їжі закінчується, тварини змушені змінити місце проживання, переселятися на нові місця. Якщо на одній території мешкають тварини з різною потребою до умов середовища, то конкуренція між ними слабшає. Так, Ч. Дарвін визначив, що в природі на ділянці в 1 м2 зустрічається до 20 видів рослин, які належать до 18 родів та 8 родин. В процесі дивергенції від зачинающейся популяції розходяться як гілки дерева декількох форм. Наприклад, можна назвати сім видів оленів, що сформувалися в результаті дивергенції: плямистий олень, марал, північний олень, лось, косуля, лань, кабарга.

Під дією природного відбору в нескінченному ряді поколінь одні форми виживають, а інші вимирають. Процеси вимирання і дивергенції тісно пов’язані між собою. Найбільш розбіжні за ознаками форми володіють великими можливостями залишати плодюче потомство і виживати в процесі природного відбору, так як вони менше конкурують між собою, ніж проміжні, які поступово рідшає і вимирають.

В результаті дивергенції популяція одного виду підрозділяється на підвиди. Підвид, що утворився під дією природного відбору, за ознаками спадкового зміни перетворюється на вигляд.

2. Конвергенція придбання подібних ознак у різних, неспоріднених груп. Наприклад, у акули (клас риб), іхтіозаврів (клас плазунів), дельфінів (клас ссавців) форми тіла схожі. Це пов’язано з тим, що у них однакові середовище (вода) і умови життя. Хамелеон і лазающая агама, що відносяться до різних подотрядам, зовні дуже схожі. Схожість різних систематичних груп обумовлена життям у подібною середовищі. У організмів, що мешкають в повітрі, є крила. Крила птаха і летючої миші — змінені передні кінцівки, а крила метелика — вирости тіла. Явище конвергенції широко поширена в тваринному світі.

3. Паралелізм (грец. parallelos — «поруч йде») — еволюційний розвиток генетично близьких груп, що полягає в незалежному придбання ними подібних рис будови на підставі особливостей, успадкованих від спільних предків. Паралелізм широко поширений серед різних груп організмів у процесі їх історичного розвитку (філогенезу).

Наприклад, пристосування до водного образу життя в еволюції ластоногих розвивалося у трьох напрямках. У китоподібних і ластоногих (моржі, вухаті і справжні тюлені) в результаті переходу до водного способу життя, незалежно один від одного, з’явилося пристосування до води ласти. Перетворення передніх крил у багатьох груп крилатих комах в надкрила, розвиток у кистьоперих риб ознак земноводних, виникнення ознак ссавців у зверозубых ящірок і т. д. Подібність у паралелізм вказує на єдність походження організмів і наявність схожих умов існування.

Для учнів групи 6 опр, пройдіть тест із теми Розмноженняhttps://goo.gl/forms/02WkLR2ROkGEjZRC2