понедельник, 12 марта 2018 г.

Учням групи 23ок.

Результати ДПА.


Оцінка
1
Бабушкіна А
8
2
Бойко Д.
8
3
Балахонова К.
6
4
Воробйова Д.
6
5
Гірічева А.
8
6
Діма Л.
7
7
Квітка І.
6
8
Полякова В.
5
9
Крисько К.
7
10
Леонова Віолета
6
11
Парака О.
11
12
Резніченко Ю.
6
13
Ромаз Я.
10
14
Самченко Є.
9
15
Сулимка Н.
9
16
Шахова Д.
7
17
Тишкова А.
11
18
Томнюк М.
10
19
Юшко А.
11
20
Яценко Л.
9
21
Суханова В.
7

суббота, 3 марта 2018 г.

Учням групи 77т.
Обмін речовин та енергії в клітині.
Переглянути презентацію, дати відповіді на питання.
1. Що таке метаболізм?
2. Які стадії можна виділити в енергетичному обміні?https://drive.google.com/file/d/1lTw9OeyIyTivwlsSptWNJYvIvpE1yJta/view?usp=sharing

Учням групи 36е.
Основні поняття генетики.

Генетика (від грецьк. генезис — походження) — наука про спадковість і мінливість живих організмів. В її основу були покла­дені закономірності спадковості, виявлені Г. Менделем під час ви­вчення різних сортів і гібридів гороху в 1860-х роках. Народженнягенетики відносять до 1900 року, коли X. де Фріз, К. Корренс і Є. Чермак повторно відкрили закон Г. Менделя,
Залежно від об’єкта дослідження виділяють генетику рослин, тварин, мікроорганізмів і людини тощо. Сам термін «генетика» було запропоновано англійським генетиком В. Бетсоном 1905 року.
Генетика як наука виникла внаслідок практичних потреб. Під час розведення домашніх тварин і культурних рослин здавна ви­користовувалася гібридизація порід або сортів, які відрізнялися між собою за певними ознаками. Порівнюючи гібриди з вихідними формами, практики давно помітили деякі особливості успадкуван­ня ознак. А поєднання багаторічних спостережень і потреби підви­щення врожайності й ефективності сільського господарства і стало причиною бурхливого розвитку генетики у XX столітті.
На вивченні генетичних закономірностей ґрунтуються техно­логії створення нових і покращення існуючих порід домашніх тва­рин, сортів культурних рослин, а також мікроорганізмів, які ви­користовуються у фармацевтичній промисловості й медицині. Ве­лике значення має генетика для медицини та ветеринарії, оскільки багато хвороб людини і тварин є спадковими та для їх діагностики, лікування й профілактики потрібні генетичні дослідження.

Основні терміни й поняття генетики

Ген — дискретна функціональна одиниця спадковості, з допо­могою якої відбувається запис, зберігання та передача генетичної інформації в ряді поколінь, певна ділянка молекули ДНК (або РНК у деяких вірусів), розташована на певній ділянці (у певному локусі) хромосоми еукаріотів, у бактеріальній хромосомі чи плазміді у прокаріотів або в молекулі нуклеїнової кислоти вірісів.
Алель — один з можливих станів (варіантів) гена.
Домінантний алель — алель, який пригнічує прояв іншого алеля певного гена. Залежно від ступеня пригнічення виділяють повне чи неповне домінування.
Рецесивний алель — алель, прояв якого пригнічується іншим алелем певного гена.
Алель дикого типу — алель, який поширений у природних по­пуляціях певного виду й обумовлює розвиток ознак, що є характер­ними для цього виду.
Локус — місце розташування алелей певного гена на хромосомі.
Гомозигота — диплоїдна або поліплоїдна клітина (особина), го­мологічні хромосоми якої мають однакові алелі певного гена. У го­мозиготному стані проявляються і домінантні, і рецесивні алелі.
Гетерозигота — диплоїдна або поліплоїдна клітина (особи­на), гомологічні хромосоми якої мають різні алелі певного гена.
У гетерозиготному стані в разі повного домінування проявляєть­ся дія домінантного алеля, а за неповного домінування ознака має проміжне вираження між домінантним і рецесивним алелями.
Гемізиготпа — диплоїдна клітина (особина), яка має лише один алель певного гена. Цей стан виникає внаслідок того, що в деяких видів особини однієї зі статей мають дві різні статеві хромосоми або лише одну статеву хромосому.
Генотип — сукупність усіх генів клітини, локалізованих у ядрі (у хромосомах) або в різних реплікуючих структурах цитоплазми (пластидах, мітохондріях, плазмідах). Генотип — це спадкова осно­ва організму єдина система взаємодіючих генів, тому прояв кожно­го гена залежить від його генотипного середовища. Генотип — но­сій генетичної інформації, який контролює формування всіх ознак організму, тобто його фенотипу.
Фенотип — сукупність властивостей і ознак організму, що склалися на основі взаємодії генотипу з умовами зовнішнього се­редовища. Фенотип ніколи не відображає генотип цілком, а лише ту його частину, яка реалізується в певних умовах онтогенезу. У процесі розвитку організму фенотип змінюється. Межі, в яких змінюються фенотипові прояви генотипу, називаються нормою реакції.
Спадковість — здатність живих організмів передавати особи­нам наступного покоління морфоанатомічні, фізіологічні, біохі­мічні особливості своєї організації, а також характерні риси ста­новлення цих особливостей у процесі онтогенезу.
Мінливість — властивість організму змінювати свою морфофізіологічну організацію (що зумовлює різноманітність індивідів, популяцій, рас), а також набувати нових ознак у процесі індивіду­ального розвитку.
Вивчити матеріал, зробити словник нових термінів.

Учням групи 33кп.
Основні методи селекції.

Основи селекції. Завдання сучасної селекції. Основні методи селекції.
Селекція - наука про створення нових та поліпшення вже існуючих сортів рослин, порід тварин і штамів мікроорганізмів.
Теоретичною базою селекції єгенетика, еволюційне вчення.
Основні розділи селекціїселекція рослин; селекція тварин; селекція мікроорганізмів.
Методи селекціїдобір, гібридизація, поліплоїдія, експериментальний мутагенез, клітинна інженерія, хромосомна інженерія, генна інженерія та ін.
Завдання сучасної селекції:
  • підвищення продуктивності сортів і порід, переведення їх на промислову основу;   
  • створення порід, сортів і штамів, пристосованих до умов сучасного
  • забезпечення найповнішого виробництва харчових продуктів за найменших витрат.
Поняття про породу, сорт, штам.
Об'єктами і кінцевим результатом селекційного процесу є породи, сорти і штами.
Порода тварин або сорт рослин - це сукупність особин одного виду із певними спадковими особливостями, створених людиною у результат штучного добору. Штам - це чиста культура мікроорганізмів (тобто на­щадки однієї клітини).
Загальна характеристика порід, сортів, штамів:
1) не можуть існувати без постійної уваги з боку людини;
2) їхні позитивні властивості можуть проявитися лише в певних умовах.
Штучний добір та його форми.
Добір - процес створення порід, сортів, штамів шляхом систематичного збереження особин з певними, цінними для людини ознаками і сприяння їхньому розмноженню.  
Форми добору.
Масовий добір (за фенотипом) - процес відбору з вихідного матеріалу особин із фенотипними властивостями, що цікавлять селекціонера.
Особливості:
1) у селекції тварин не застосовується, у селекції рослин - для перехреснозапильних рослин;
2) має повільний характер покращення ознак.
Значенняу міру накопичення гомозиготних форм ефективність знижується.
Індивідуальний добір (за генотипом) - процес відбору для розмножен­ня особин на підставі вивчення як їхнього фенотипу, так і генотипу.
Особливості:
1) застосовується у селекції тварин, у селекції рослин - для самозапильних рослин;
2) бажаний результат досягається значно швидше.
Значення: результати ефективніші, оскільки забезпечується точність оцінки генотипу за аналізом нащадків.
Системи схрещувань організмів та їхні генетичні наслідки.
Гібридизація - це процес одержання нащадків внаслідок поєднання генетичного матеріалу різних клітин або організмів.
Форми гібридизаціївнутрішньовидова (споріднена та неспоріднена) і міжвидова.
Споріднена гібридизація - це схрещування організмів, що мають спільних предків.
Загальна характеристика:
  • з кожним новим поколінням гомозиготність гібридів підвищується;
  • забезпечує розкладання популяції на ряд генетично різних чистих ліній.
Неспоріднена гібридизація - це схрещування організмів, які не мають тісних родинних зв'язків.
Загальна характеристика:
  • з кожним новим поколінням гетерозиготність гібридів підвищується;
  • забезпечує появу в гібридів явища гетерозису.

  •    Зробити схематичний конспект.

Захист вітчизни.
Учням групи 6опр.
Накладання пов'язок.
Пов'язка - один зі способів запобігання ран від зовнішніх впливів. Залежно від цілей пов'язки можуть бути використані: для утримання в рані лікарських речовин, захисту уражених ділянок від забруднення, для зупинки кровотечі, для створення спокою і нерухомості пошкодженої частини тіла при переломі, вивиху та ін Пов'язка складається з двох частин: внутрішньої, яка стикається з раною, і зовнішньої. Внутрішня сторона пов'язки повинна бути стерильною.


! Перев'язувальний матеріал повинен бути стерильним.

Для накладення пов'язок застосовують марлеві бинти різних довжин і ширини. Як перев'язувального матеріалу використовують вату, марлю, косинки і т.д. З марлі виготовляють табельні перев'язувальні засоби: пакети перев'язувальні медичні, бинти стерильні і нестерильні, стерильні великі і малі пов'язки і т.д. Скачаний в рулон бинт називається головкою (Скатков), а вільна частина - початком. Розрізняють вузькі, середні і широкі бинти. Вузькі бинти застосовують при накладенні пов'язок на пальці, середні - для голови і кінцівок, широкі - для грудної клітини, живота, таза і великих суглобів.

Правила бинтування:

Перед накладенням пов'язки треба оголити рану, не забруднюючи її і не завдаючи болю, шкірні покриви навколо рани обробити настоянкою йоду. Верхній одяг (залежно від характеру рани, погодних і місцевих умов) знімають або розрізають. Спочатку знімають одяг зі здорової сторони, потім - з ураженої. У холодну пору року щоб уникнути охолодження, а також в екстрених випадках у уражених у важкому стані одяг розрізають в області рани. Не можна відривати від рани прилиплу одяг, її треба обережно обрізати і потім накласти пов'язку.

1. З метою запобігання втоми, забезпечення можливості зміни пози, накладення пов'язки має відбуватися в зручному для постраждалого положенні.

2. Необхідно знерухомити ту частину тіла, на яку накладають пов'язку, так як рух може змінити крок ходу бинта і цим порушити правильність накладення пов'язки.

3. При накладенні пов'язки положення бинтуемой частини тіла має відповідати подальшої позі потерпілого.

4. Бинта повинен знаходитися лицем до потерпілого, що б бачити його емоції. Це дозволить заподіяти хворому мінімальну біль при накладенні пов'язки.

5. Починають бинтування за кругового, що закріплює ходу бинта. Кожен наступний оборот бинта повинен прикривати попередній на одну другу або дві третини його ширини. 1-й тур накладається косо, 2-ий - закріплює 1-й тур, а залишилася від першого туру частина бинта згинають і накладають на 2-ий тур (так званий «замочок»), 3-й тур закріплює «замочок». Такий метод закріплення пов'язки на початку бинтування не дозволяє пов'язці розбовтуватися і розмотуватися в процесі експлуатації.

6. Бинтування відбувається знизу (від периферії) вгору (до центру).

7. У процесі бинтування беруть участь дві руки: права рука розгортає головку бинта, а ліва утримує пов'язку і розправляє бинт.

8. При бинтуванні за основу береться один з основних типів пов'язок (див. нижче), який у міру необхідності може видозмінюватися.

9. У процесі бинтування бинт слід тримати в правій руці, а лівою утримувати пов'язку і розгладжувати ходи (тури) бинта. Бинт розгортають, не відриваючи від пов'язки, зліва направо, кожним наступним ходом перекриваючи попередній хід наполовину або дві третини ширини його. Рівномірно натягуючи, бинт накручують в одному напрямку - по відношенню до бинтом, для його зручності (по ходу годинникової стрілки, якщо він правша).

10. Бинт не можна перекручувати. Пов'язка накладається не надто туго (крім тих випадків, коли потрібно давить), щоб не порушити кровообіг, але і не дуже слабо, щоб вона не спадала з рани.

11. Після закінчення бинтування важливо перевірити, чи правильно накладена пов'язка: чи достатньо вона закриває хвору частину тіла, не збивається і ін Обов'язково потрібно дізнатися у потерпілого, чи не тисне пов'язка, чи не занадто туго вона накладена, так як в останньому випадку на кінцівки нижче пов'язки незабаром можуть з'явитися посиніння і набряк.

12. Пов'язка закінчується круговими турами.

13. Кінець бинта розривають поздовжньо і зав'язують вузлом на стороні, протилежній пошкодження, і тієї, на якій буде лежати потерпілий.

Кінець бинта необхідно зміцнити на здоровій стороні тіла хворого, в місці, де сайт не буде його турбувати. Розірваний по довжині кінець бинта обв'язують навколо забинтованою частини. Можна закріпити кінець бинта, підшиваючи або пристібаючи його шпилькою до пов'язці або, трохи надірвавши бинт, зміцнити його до одного з сусідніх ходів, що йдуть в іншому напрямку.

Типи накладення пов'язок на рани (залежно від місця поранення і типів ран):

- кругова (циркулярна) пов'язка - один з найпростіших типів пов'язок. Кінець бинта накладають на бинтуемой частину тіла, притримуючи його лівою рукою, а правою розмотують бинт. Обороти бинта повинні лягати один на інший, прикриваючи його цілком. Пов'язку застосовують для накладення в області зап'ястя, на нижню третину гомілки, чоло, шию і живіт;

- спіральна пов'язка більш складна в застосуванні. Її починають накладати так само, як і попередню (з 2-3 кругових ходів), після чого ходи бинта йдуть в косому напрямку, перекриваючи при цьому попередній хід на дві третини. Бинтування відбувається знизу нагору або зверху вниз. При накладенні пов'язок на кінцівки, товщина яких різниться, ходи пов'язки можуть не прилягати щільно, при її накладення допускаються перегини. Перегини робляться по одній або двох вертикальних лініях поза зоною ушкодження через кожні два оберти бинта. У перегині бинт ведеться навскіс. Великим пальцем лівої руки притримують його нижній край, розкочують трохи головку бинта і перегинають його у напрямку до себе так, щоб верхній край його став нижнім, і навпаки. Далі накладається проста спіральна пов'язка з застосуванням перегинів в міру необхідності;

- хрестоподібна (восьмиобразного) пов'язка отримала свою назву завдяки формі і ходу бинта: бинт пересувається по вісімці. Даний вид пов'язки застосовується при бинтуванні голови і шиї. При її накладенні круговими ходами бинт зміцнюється навколо голови, потім вище і позаду лівого вуха його спускають в косому напрямку вниз на шию. Далі бинт направляють по правій бічній поверхні шиї, обходячи її спереду і піднімаючи по задній поверхні шиї на голову. Обвівши голову спереду, бинт проводять над лівим вухом навскіс. Надалі бинтування продовжують, чергуючи два останніх ходу, і закріплюють навколо голови;

- сходить і розходиться (черепашача) пов'язка дуже добре підходить для застосування в області суглобів. На колінному суглобі розходиться пов'язка починається з кругового ходу бинта через найбільш вищестоящу частина надколінка, потім йдуть схожі ходи нижче і вище попереднього. Бинт при бинтуванні перехрещується в підколінної западині, розходиться в обидві сторони від першого обороту і, прикриваючи наполовину один оборот іншим, все більш закриває область суглоба. Така пов'язка закріплюється навколо стегна. Сходящаяся пов'язка починається з кругових ходів, розташованих вище і нижче суглоба і перехрещуються в підколінної западині. Наступні ходи йдуть так само, як і попередні, наближаючись один до одного і до найбільш опуклій частині суглоба, поки не буде закрита вся пошкоджена область.

Характер бинтування визначається формою частин тіла, на які накладається пов'язка (конічної, циліндричної), виразністю мускулатури, наявністю суглобів. З урахуванням цих анатомічних особливостей розроблені наступні та інші типи бинтової пов'язок: колосовидная, що повертається. Знаючи основні типи бинтової пов'язок і комбінуючи їх, можна накласти пов'язку на будь-яку частину тіла.

Пов'язка на голову «Чепец» (рис. 43). Накладають при пошкодженнях волосистої частини голови. Ця пов'язка проста, зручна і надійно тримається на голові. Стрічку широкого бинта близько 1 м (держалку) серединою укладають на тім'яну область. Кінці її опускаються вертикально вниз, попереду вушних раковин. Їх утримують у натягнутому стані сам потерпілий або помічник. Починають пов'язку з циркулярного туру навколо голови поверх держалок. На другому циркулярному турі, дійшовши до однієї держалки, обертають бинт навколо неї і повертають косо вгору на лобову кістку. Бинт направляється до іншої держалке, закриваючи при цьому лоб і частина тім'яної області. На протилежному боці бинт також обертають навколо держалки і направляють на потиличну область, закриваючи частину потилиці і тімені. Таким чином, з кожним новим туром бинт зміщується наполовину своєї ширини, поступово закриває весь звід голови. Кінець бинта кріплять до однієї з держалок.
Держалки пов'язують під підборіддям.





Пов'язка на пальці починається з накладення 3-х закріпних турів на променезап'ястковому суглобі. Потім бинт ведуть по тилу кисті до нігтьової фаланзі пораненого пальця і ??спіральними турами закривають всю поверхню пальця до його заснування. Після чого бинт по тилу кисті тягнуть до лучезапястному суглобу і роблять один оборот навколо нього. І так бинтується кожен палець.

Увага! Всі тури бинта ведуть по тильній стороні кисті, долоня повинна бути вільна від бинтів!

Пов'язка на кисть накладається також як і пов'язка на променезап'ястковий суглоб.

Пов'язка на кисть «Рукавичка» (рис. 44). Таку пов'язку застосовують у тих випадках, коли необхідно бинтувати кожен палець окремо, наприклад, при великих опіках, запальних або шкірних захворюваннях кисті.

Починають пов'язку з фіксуючим циркулярних турів навколо лучезапястной області, а потім бинт направляють по тильній поверхні до нігтьової фаланзі 5-го пальця лівої руки (на правій руці бинтування починають з 2-го пальця). Спіральними турами закривають його і повертаються по тилу кисті до зап'ястя. Зробивши оборот навколо зап'ястя, переходять по тильній поверхні на 4-й палець. Забинтовують його, а потім по черзі, в тій же послідовності, бинтують 3-й і 2-й пальці. На 1-й палець накладають колосовидну пов'язку. Перехід бинта з пальця на палець здійснюють по тильній поверхні, долонна ж залишається вільною. У закінченому вигляді пов'язка нагадує рукавичку.

Якщо перехідні тури будуть йти по долоні, то при русі кисті пов'язка швидко розмотується і сповзає.

Закінчують пов'язку циркулярними турами навколо лучезапястной області.

Пов'язка на передпліччі. Труднощі накладення пов'язки на передпліччя пов'язана з її конфігурацією. Спіралеподібна пов'язка слабшає через 1-2 години і сповзає. Тому необхідно накладати пов'язку з перегинами. Починають пов'язку у лучезапястного суглоба 3-ма закріпними турами, потім бинт накладають вище попереднього туру навскіс і, наклавши великий палець лівої руки на косий тур, згинають бинт за рівнем пальця. Палець-під туру прибирають, знову накладають тур бинта навскіс вище попереднього, так ведуть тури до ліктьового згину і там бинт закріплюють.

Фіксуючі пов'язки на суглоби накладаються при їх ударах, розтягуванні і розривах зв'язок і після вправляння вивиху.

Фиксирующая пов'язка на променезап'ястковий суглоб. Починають бинтування трохи вище зап'ястя з накладення закріплюють турів. Потім бинт ведуть до тилу кисті і роблять 2 кругових туру навколо неї, після чого бинт ведуть косо по тилу кисті до лучезапястному суглобу і закріплюють його там круговим туром. Цей порядок бинтування повторюють кілька разів, а потім бинт обривають і, роздвоївши його кінці, зав'язують на суглобі. Цим же методом накладають фіксуючу пов'язку на гомілковостопний суглоб.

Фиксирующая пов'язка на ліктьовий суглоб. Накладається на зігнутий під прямим кутом ліктьовий суглоб. Починають бинтування за накладення закріплюють турів на плечі, потім ведуть бинт через ліктьовий згин на передпліччя і роблять 2 кругових туру навколо нього. Потім бинт ведуть через ліктьовий згин на плече і наступний тур накладають на попередній, закривши його на дві третини. Цей порядок бинтування повторюють до тих пір, поки всі тури не зійдуться в ліктьовому згині.



В результаті ходи бинта нагадують «вісімку». Восьмиобразного тури при своєму повторенні кожен раз зміщуються на половину ширини бинта в сторону ліктьового суглоба, поступово тур за туром закривають пошкоджену поверхню. Останні тури бинта накладають циркулярно через ліктьовий суглоб.

Так само накладається пов'язка на колінний суглоб.

Фиксирующая пов'язка на плечовий суглоб. Починають пов'язку на грудній клітці з пахвовій області протилежній хворого суглоба. 1-й тур накладається навколо грудної клітини, 2-й тур - від пахвовій області по грудях на плече, 3-й - навколо плеча, на спину, до пахвовій області. Усі наступні тури в тому ж порядку накладаються доти, поки бинт НЕ закриє дві третини надпліччя. Така пов'язка називається колосовидною, так як малюнок бинта на плечі нагадує колосок. Колосовидну пов'язку можна накласти і на тазостегновий суглоб.
Самостійно за малюнком зробити пов'язку на палець та локтьовий суглоб.
Учням групи 74 та 75т.
Напрями сучасної біотехнології.
Переглянути презентацію.
https://drive.google.com/file/d/1Ee0lfMLmq2CJ8PeZIOdHpYCTsjenv-M7/view?usp=sharing
Зробити таблицю."Основні напрями сучасної біотехнології."
Учням групи 6опр.
Обмін речовин та енергії в клітині.

ОБМІН РЕЧОВИН У КЛІТИНІ
Існування живих організмів зумовлено тим, що постійно: в них надходять поживні речовини із навколишнього середовища; ці речовини перетворюються в організмі; продукти життєдіяльності виводяться з організму. Сукупність хімічних перетворень у клітинах називається обміном речовин, або метаболізмом (від грец. metabole – зміна). Усі хімічні реакції в клітинах відбуваються за участю ферментів – каталізаторів, які розміщені на мембранах мітохондрій та ЕПС.
Розрізняють 2 типи реакцій у клітині: 1-й тип – реакції синтезу білків, жирів, вуглеводів, нуклеїнових кислот, тобто асиміляція; ІІ-й тип – реакція розщеплення складних органічних речовин до менш складних сполук (СО2 і Н2О), які супроводжуються виділенням енергії – дисиміляція.
Сукупність реакцій біосинтезу називають пластичним обміном, або анаболізмом (від грец. anabole – підняття). Сукупність реакцій розщеплення, що забезпечують клітину енергією, називають енергетичним обміном, або катаболізмом (від грец. katabole – руйнування). Енергія, що звільняється внаслідок розщеплення речовин, акумулюється у макроергічних зв’язках АТФ. Ця енергія використовується під час біосинтезу. Таким чином, енергетичний та пластичний обміни тісно пов’язані між...
собою та із зовнішнім середовищем і в єдності становлять обмін речовин і енергії в кожній клітині і в організмі в цілому.
Процеси асиміляції не завжди врівноважені з процесами дисиміляції. Так, в організмах, що розвиваються, переважає асиміляція (накопичуються речовини, і росте організм). При інтенсивній фізичній роботі, нестачі поживних речовин та старінні переважають процеси дисиміляції.
За способом одержання енергії живі організми поділяють на автотрофів та гетеротрофів. Організми, що використовують для утворення своїх органічних речовин органічні речовини, утворені іншими організмами (живі організми, їх рештки, продукти життєдіяльності), які вони одержують з їжею, називають гетеротрофами. Організми, здатні утворювати органічні сполуки з неорганічних, називаються автотрофами. Організми, що використовують енергію світла, називають фототрофами (зелені рослини, ціанобактерії). Організми, що використовують енергію хімічних реакцій, називають хемотрофами (сіркобактерії, залізобактерії).

Стадії метаболізму
Стадії
Енергетичний обмін (катаболізм, дисиміляція)
Пластичний обмін (анаболізм, асиміляція)
І
Розщеплення макромолекул до мономерів
Синтез проміжних сполук із неорганічних речовин
II
Перетворення мономерів на проміжні продукти
Синтез мономерів із проміжних сполук
III






Окиснення проміжних сполук до низькомолекулярних речовин

https://drive.google.com/file/d/1lTw9OeyIyTivwlsSptWNJYvIvpE1yJta/view?usp=sharing

Дайте відповіді на питання:
1. Що таке метаболізм?
2. Які стадії можна виділити в енергетичному обміні?
3. Які основні процеси відбуваються під час пластичного обміну?

Синтез макромолекул із мономерів